У 2003 році Європарламент ухвалив резолюцію, яка закликала уряд Греції зняти заборону на відвідування жінками гори Афон, унікальної республіки монахів, яка розташована на півночі цієї древньої країни.

Голосуючи за таку резолюцію, депутати Європарламенту добре знали, що з давніх часів у Греції діє строгий закон, який забороняє сходження на Святу Гору не лише жінкам а й тваринам. Особи, які намагаються порушити цю заборону, ризикують потрапити до в’язниці й просидіти там від двох місяців до одного року. Більше того, також не дозволяється входження до причалів Афону суден на борту яких знаходяться жінки.

Очевидно, що "Афонська резолюція" Європарламенту, яка ухвалювалася з метою дотримання гендерної рівності у Греції, не могла і не може бути реалізована на практиці, оскільки суперечить не лише древнім законам християн Афону, а й здоровому глузду. Крім суспільного збурення та вбивання клину між православними християнами та Європарламентом згаданий документ нічого не досяг.

Та виглядає на те, що урок Афонських монахів нічого не навчив депутатів Європарламенту нинішнього скликання. Резолюція від 25 лютого 2010 року щодо ситуації в Україні, зокрема пункт 20 у якому висловлюється "глибокий сум з приводу рішення Президента України Віктора Ющенка, що йде з посади, присвоїти посмертно Степану Бандері, лідеру Організації Українських Націоналістів (ОУН), що співпрацював з нацистською Німеччиною, звання "Героя України", свідчить, що не лише вітчизняні парламентарі здатні до ухвалення абсурдних рішень, а й солідні європейці схильні до політичного дилетантизму.

Не марнуватиму часу і не зловживатиму увагою читачів, наводячи історичні факти, що ілюструють справжню роль і місце ОУН, в тому числі Степана Бандери у національно-визвольному русі. Про це сказано і написано багато. Зрештою, кожен депутат Європарламенту, як і народний депутат України, легко може віднайти правдиву інформацію про діяльність українських націоналістів у роки Другої світової війни та зробити для себе належні висновки.

У даному випадку важливіше проаналізувати горезвісну резолюцію під кутом зору реального розкладу сил у Європарламенті, партійної і національної належності депутатів, що дасть можливість зрозуміти, де у Європі наші друзі, а де відверті вороги української державності.

У цьому контексті цікаву інформацію оприлюднило Товариство "Меморіал", яке подало повний список осіб, що підписалися під осудженням ОУН і Бандери.

Ось "чорний список" євродепутатів:

Лена Коларська-Бобінська, Громадянська платформа ( Польща);

Павел Залевські, Право і Справедливість, (Польща);

Ельмар Брок, Християнсько-демократичний союз (Німеччина);

Міхаель Гахлер, Християнсько-демократичний союз (Німеччина);

Адріан Северін, Соціал-демократична партія (Румунія);

Марек Сівіц, Партія європейських соціалістів (Польща);

Крістіан Вігенін, Болгарська соціалістична партія;

Барбара Вейлер,  Соціал-демократична партія (Німеччина);

Вілійя Блінкевічуте, Соціал-демократична партія (Литва);

Адіна Вьолеан,Союз лібералів і демократів за Європу (Румунія);

Ребека Гермс, Партія Зелених (Німеччина);

Вернер Шульц, Партія Зелених (Німеччина);

Адам Бєлан, Право і Справедливість (Польща);

Ришард Чарнецькі, Право і Справедливість (Польща);

Павел Роберт Коваль, Право і Справедливість, голова європейсько-української делегації на виборах 2010 р в Україні (Польща);

Ришард Антоні Легутко, Право і Справедливість (Польща);

Томаш Пьотр Порєба, Право і Справедливість (Польща);  

Конрад Шиманськи, Право і Справедливість (Польща);

Чарльз Теннок, Консервативна партія (Великобританія). 

Отже, до відвертої антиукраїнської акції найбільше долучилися депутати Польщі, Румунії та Німеччини. Якщо голосування румунів і німців можна пояснити традиційно негативним ставленням Румунії і Німеччини до "українського питання", то польське "за" викликає багато запитань. Адже впродовж останніх років поляки не втомлювалися повторювати, що були і залишаються "європейськими адвокатами України". Тепер знаємо - лукавили. Старі, нічим не обґрунтовані історичні образи цього разу взяли гору над ідеєю партнерства й добросусідства між двома європейськими народами. Характерно, що у своїй ненависті до ОУН і Бандери об’єдналися ліві і праві польські депутати, чим засвідчили солідарне несприйняття українського національно-визвольного руху. А це значить, що "Волинська трагедія" 1943 року, спецоперація "Вісла" 1946 року так нічого і не навчили наших сусідів.

Цікаво, що більшість "непольських"  депутатів представляють ліві політичні партії  Європи, а відтак разом із лівими України  підтримують позицію Росії, спрямовану на дискредитацію українських духовних, культурних, історичних і політичних цінностей.

Насамкінець про один парадокс. Не так давно Комітет Парламентської асамблеї ОБСЄ з демократії ухвалив резолюцію "Возз'єднання розділеної Європи", яка прирівнює сталінізм до нацизму і закликає до міжнародного засудження тоталітарних режимів. Загальновідомо, що під час Другої світової війни український націоналістичний рух був єдиним політичним чинником на території України, який зумів організувати дієвий збройний опір як сталінізму так і нацизму. У сучасній Європі це не оцінили. Але європейці забувають головне, що боротьба проти нацизму і сталінізму мала одну мету: вибороти  власну державність, яка й буде реальним гарантом непорушності історичної і національної справедливості стосовно людей, які за цю державність віддавали своє життя.

Думки читачів

Немає коментарів. Ваш коментар буде першим.

Ім’я*

Текст*

Введіть код, що на зображенні*