-Я не можу відмовити їм, бо боюсь завдати болю…
-Ти просто егоїстка. Тобі подобається допомагати людям, ти отримуєш від цього моральний кайф. Якби тобі це не приносило насолоди, ти би ніколи не робила добра, зважаючи лише на чужі інтереси... 

Щось таке одного разу пробігло в розмові з другом. І з того часу мене не покидало запитання, егоїстка я чи ні і взагалі, хто такі ці егоїсти… 

Чомусь сам термін "егоїзм" оточений в моїй свідомості негативною концептосферою. Як у істинного лінгвіста, рука тягнеться до  словника. "Егоїзм – морально-етичний принцип, що характеризує поведінку людини, яка прагне до задоволення лише власних потреб, нехтує інтересами інших людей та суспільства". Звучить досить таки неприємно, в уяві постає такий собі монстрик, який заради власного успіху піде, як то кажуть, "по трупах". 

Тут доцільно було би розглянути самолюбство, яке не включає оцієї "ходьби по трупах". Напевно, все ж варто любити себе, бо без першолюбові до себе не полюбиш світу. Звідси чомусь подумала, що більшість людей неправильно розуміє егоїзм, включаючи в поняття лише бажання власної насолоди. І рідко хто має на увазі переважання в житті корисливих особистісних інтересів, маючи "десь" весь навколишній світ. З метою перевірки як же наш народ розуміє це страшне поняття і чи вважають люди егоїстами себе, провела невеличке опитування. Більшість учасників притримались думки, що всі ми є егоїстами, і вони в цьому аспекті не є винятками. Найцікавіші відповіді зацитую (без посилань на авторів).

Отож, чи вважаєш ти себе егоїстом?

-"Скажу ні, тоді це означатиме, що я егоїстка, тому що вигороджую своє чорне нутро, скажу так, це означатиме, що егоїстка, тільки не приховую це… що ж вибрати?..."

Мій коментар: людина турбується про те, що я про неї подумаю))). Напевно вона ще сама не визначилась з мірою власного егоїзму…

-"Не вважаю і прєзіраю егоїстів".

Мій коментар:одна з двох відповідей, в якій все коротко і ясно. Думаю, що це справді так і є.

Наступна відповідь і є тою другою "ясною", точніш відповідь є дубльованою, бо так відповіли двоє людей.
-"Так".

Мій коментар: насправді люди ці, як на мене, на стільки ж егоїстичні, рівно на скільки альтруїстичні (можливо навіть більш альтруїстичні), просто вони ніколи не завертають речі в папірці.

-"В мене два я. І вони різні."

Мій коментар: нічого сказати, як окрім процитувати одну з улюблених фраз цієї людини: "Я - часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо. Булгаков. "Мастер и Маргарита""

Висновком з міркувань моїх друзів може бути те, що більшість людей все ж припускає в собі отой "відтінок егоїзму", але ніхто з них не схвалює його. І це вже радує.

Цікаво було проаналізувати і вияви цієї якості в людях. Найчастіше зустрічаю пліткарів, людей, які жаліються на власну важку долю, нерозділені почуття, безвідповідальних і тих, що постійно чекають манни небесної. Вважаю, що всі ці риси і є отими відтінками егоїзму, з якими неодмінно треба якось боротись. Як? - Думаю, всі зміни повинні починатись з усвідомлення себе і бажання стати іншими, починатись всередині нас. Хоча, напевно, егоїзм може бути не тільки набутим, а й вродженим. Тут вже важче, коли в генах закладена така підступна риса "самозбереження", якщо це можна так назвати… Та, напевно, не варто боротись з чиїмось егоїзмом, легше позбавити себе насолоди спілкування з такою людиною. Можливо, їй допоможе лише такий же егоїст, який проігнорує будь-які її інтереси заради своїх.

Про рівень допустимого вмісту егоїзму кожному визначати самому для себе, і тут нема панацеї: будь жертовником, не піклуйся про себе взагалі чи вір в те, що блакитна куля крутиться тільки для тебе одного і мають значення лише твої бажання. Чи варто вбивати своє его, чи навпаки - розвивати його - теж справа кожного...

Кожному творити себе унікального своїми руками! Але хотілось би, щоб кожен постарався вникнути в ці слова: "В кінці життя нас запитають не про те, як багато в нас було задоволень, а як багато ми служили іншим. Не про те, на скільки життя було успішним, але на скільки воно було наповнене жертовністю. Не якими щасливими ми були, а на скільки були корисними. Не скільки амбіцій задовольнили, але як ми служили Любові" Шрі Сатчидананда Ганапаті. Щось є в цих словах…

Думки читачів

makivka / 16.01.2011 20:13

не знаю...) Збоку це напевно краще помітно......

Нацмен / 16.01.2011 18:29

Христина ти егоїстка?...

makivka / 15.01.2011 11:52

Визначення це скоріше характеризує себелюбство)) Воно якраз не перечить любити себе, але включає врахування інтресів інших людей. А про тих, що жаліються на долю - відтінок егоїзму, як на мене, тут в тому, що їм подобається власне нещасне становише і вони люблять, коли їх всі жаліють... вони отримують насолоду від цих пустих балачок про погане життя, а інші люди по своїй доброті змушені повсякчас їх підтримувати......

Моє Друге Я / 15.01.2011 01:18

Знаєш, всі ми егоїсти... хтось більше, а хтось менше. а хто скаже, що ні - лицеміри. Все що людина робить - вона робить задля себе коханої - так чи інакше (сюди й моральний кайф і інші подібні речі, такі неегоїстичні на перший погляд) Егоїзм - це коли людина робить те що добре, корисно і приємно для неї. І це нормально і правильно. Інше питання, коли ми заради свого блага завдаємо прикрощів іншим.... Може визначення зі словника занадто різке? Там іншого не було? а може для такого доброго егоїзму існує інше слово? Якщо ні, треба його придумати))) А визначення вже є: ... - морально-етичний принцип, що характеризує поведінку людини, яка прагне до задоволення лише власних потреб до тої міри, доки це не суперечить потребам інших людей. Ось. Лишилось знайти якесь вумне слово на латинській мові))) P.S. А люди, які жаліються на долю - якраз не егоїсти. Егоїсти ніколи не жаліються, бо в них все добре) ...

Ім’я*

Текст*

Введіть код, що на зображенні*