Сарни – це антонім Рівного, його відображення в негативі, такий собі північний полюс. Антонімів можна привести чимало. Якщо Рівне – це волиняки, то Сарни – полішуки, інтелігенція – залізничники, південь – північ тощо

Рейд пролягав максимально віддаленим від населених пунктів Поліссям і переважно такою дупою, що аж часом не пособі ставало. Напередодні рушення зголосився до походу Сєрьожа з Сарн. Затерта турецька шкірянка і літні туфлі (була саме 15 градусів морозу) на ньому виглядали органічно, але стрьомно. Оскільки в Сарнах у нас традиційно бракувало кадрів і тому ніколи не існувало нормального діючого осередку, я вхопився за цього Сєрьожу як за рака на безриб’ї.

Коли вечоріло і ми проминули останній заметений глибоким снігом хутір, Серьожа запитав коли буде наступне село і чи є там кіоск. Після впевненої відповіді, що наступний магазин буде хіба завтра по обіді "боєць" зніяковів, а в очах запанувала паніка. Мужньо витримавши всі труднощі зимової ночівлі в снігу, Серьожа таки дістався з групою автостанції райцентру. На автостанції – кінцевій точці маршруту я його відпустив і видав на дорогу рівно стільки скільки коштує квиток до Сарн і Сєрьожа зник, розчинившись серед іржавих кіосків привокзальної площі.

Востаннє ми його бачили на виїзді з містечка. Серьожа стояв на розвилці і намагався вперше у житті, за правилами які йому підказував інстинкт, автостопити... Дістатися дому в інший спосіб він не міг, бо його у зубах шкварчала цигарка, а задублі руки стискали пачку Прими.

Думки читачів

Немає коментарів. Ваш коментар буде першим.

Ім’я*

Текст*

Введіть код, що на зображенні*