Могутній і холодний Дніпро. Холодний навіть в літню спеку, коли українське сонце висушує степ у порох.

Країна воїнів і стародавніх легенд, де сільські дяки на пам`ять знають вірші Вергілія, а козакам не страшні не тільки наймогутніші армії того світу, але і саме пекло.

Країна, де жінки сліпуче красиві, і навіть найвишуканіші польські пані не йдуть в порівняння з українськими шляхетними панночками, доньками і дружинами козацьких старшин. 

Країна, де війна не припиняється ніколи. Сам дух вічної боротьби оселився в цих степах, відсіваючи все слабке і нездатне до життя, натомість даючи дорогу лише величі і красі.

Країна, де воїни спочатку вправляються у риториці грецькою мовою та вчать діалоги Платона, а потім в черговий раз вирішують долю Європейської цивілізації в найвизначніших битвах і авантюрах.

Країна сяючого зоряного неба, чаклунів і русалок, де вдень козак може порубати польських драгунів, московську чи татарську орду, а вночі обкласти нечисту силу в карти.

Це Україна лицарської епохи, Степова Еллада, край воїнів, філософів, сонячного степу і величного, крижаного Дніпра.

Ця Україна відома нам переважно завдяки Шевченку і Гоголю. У Гоголя найвиразніше Україна лицарської доби описана в "Страшній помсті" - центральній, як на мене, його роботі.

Впала в око картина "Гоголь переправляється через Дніпро". Микола Васильович, сидячи у човні на заході сонця, озирається навкруги, але бачить вже не той Дніпро, який він описував у "Страшній помсті".

Дніпро втратив велич, як втратив велич і сам народ воїнів і філософів, перетворившись на народ кріпаків і "дворян"-зрадників. Ніби і українською розмовляють, і вишивані сорочки носять, але все вже не те.

Немає величі вільного степу, повз який проходить славне Військо Запорізьке.

Садки вишневі, але в місячну літню ніч там вже не водять хороводи русалки.

Сільські дяки забули Вергілія і ввечері в шинку з ними вже не поговориш про Ейдос.

Жінки гарні і звабливі, але перевелися такі, в яких сконцетрована вся хвилююча краса цієї прекрасної країни, такі, заради яких варто починати Троянську війну.

І він, геніальний письменник, закоханий у велику Україну, змушений творити літературну мову для імперії, центр якої далеко за межами України. Ех, нема вже Степової Еллади, яка була центром всієї Європи! Є лише країна порання на панщині, галушок і суперечок за грушку на межі. Лишився тільки сплячий, заростаючий жабуринням Дніпро.

І кручі, за якими звенить вечірній степ.

І це дає українцям надію на те, що Степова Еллада повернеться. І тоді на Дніпрових кручах відродиться з попелу нова надія всього світу - велика Українська Нація воїнів, філософів та шляхетних степових красунь.

P.S. До речі, приходьте завтра на чергову лекцію в партійній школі. Тема - "Що таке нація?".

http://deschenko.livejournal.com

Думки читачів

Немає коментарів. Ваш коментар буде першим.

Ім’я*

Текст*

Введіть код, що на зображенні*

 

Думки читачів

Немає коментарів. Ваш коментар буде першим.

Ім’я*

Текст*

Введіть код, що на зображенні*