На небуденному святі, присвяченому Організації Українських Націоналістів і його Провідникові славної пам‘яті Степану Бандері, було людно. Для відзначення зазначених річниць в переповненій залі будинку Організацій Державницького фронту Нью-Йорку зібрались поважні гості як з самого міста і околиць, так і з інших країн і штатів. Зокрема, були присутні гості з України, Канади, Аргентини.

Відзначення розпочалося урочистим внесенням прапорів державницьких організацій. Прапороносців Теренового Проводу ОУН, 2-го відділу ООЧСУ в Нью-Йорку, відділу Організації Жінок ОЧСУ в Нью-Йорку супроводжували численні члени місцевого осередку СУМ ім. Тараса Чупринки зі своїм прапором.

Відзначення відкрив голова організаційного комітету та голова 2-го відділу ООЧСУ в Нью-Йорку Степан Качурак та передав подальше ведення святковим заходом Голові українсько-американської видавничої фундації "Воля" Богдану Гаргаю.

Після спільної молитви ведучий зачитав Декалог Націоналіста. Він привітав шановних гостей, зокрема Голову Світової Конференції Українських Державницьких Організацій і колишнього Голову Світового Конґресу Українців Аскольда Лозинського, гостя з Канади Голову Крайової Управи Ліґи Українців Канади Олега Романишина з дружиною Анною, Голову Світової Ліґи Колишніх Політичних В‘язнів Богдана Качора та представників усіх братських суспільно-громадських установ та організацій, в їх числі довголітніх членів ОУН з-під стягу Степана Бандери, котрі витримали пройдений шлях і сьогодні своєю присутністю вшанували це свято.

"Цьогорічне свято небуденне також тим, що відзначаємо 80-річчя створення у Відні Організації Українських Націоналістів - Організації, діяльність якої записана золотими літерами в історію українського народу і зрошена кров‘ю багатьох тисяч героїв і героїнь, котрі зі зброєю в руках і в інших формах працювали, змагались і боролись, щоб ми у цьому 21 столітті мали вільну Українську державу, - підкреслив Б.Гаргай, - І завдяки Організації і тим тисячам членів, котрі її творили і нею провадили, ми сьогодні можемо пишатись Українською державою, може не такою, якою ми б хотіли її бачити, але все одно - вона існує".

Ведучий розповів присутнім, що двома тижнями раніше у Мюнхені, у місті, де підступно вбито Провідника Організації Степана Бандеру, відбулись величні урочистості, присвячені цій трагічній події. Понад 500 осіб з різних куточків світу - з Австралії по Україну - східну і західну - прибули на могилу Провідника, щоб вшанувати його пам‘ять. Над могилою відправлено Соборну панахиду, виголошено низку промов, між ними головою Організації Українських Націоналістів другом Стефаном Романівом, внуком Провідника Степаном Бандерою, представниками теренів, крайових та світових надбудов.

"Вдивляючись у цей простий великий хрест над його могилою, навівалось багато думок. Одначе первинна думка, яка, я гадаю, вразила кожного, хто мав можливість бути біля цієї святої землі, це те, що ми остаточно здобули Українську державу великою жертвою, яку зложив на вівтар України не тільки Степан Бандера, а всі, хто боровся, щоб Україна була вільною", - поділився своїми враженнями Б.Гаргай.

З приводу цих ювілейних та славних роковин, для їх особливого відзначення Організації Державницького Фронту теренів Америки і Канади запросили відвідати наші українські громади представника з України, котрий є близько пов‘язаний з Організацією Українських Державницьких Організацій, друга Віктора Рога - головного промовця цього свята.

Подякувавши за надзвичайно теплий прийом, гість з Києва у своїй яскравій промові в доступній формі та на простих прикладах висвітлив діяльність Організації Українських Націоналістів - від часів утворення й по сьогоднішній день, зосередивши наголос на значенні діяльності Провідника Степана Бандери як символа боротьби Українського народу за свою державу.

ОУН завжди була в народі, з народом і для народу

Шановна громадо, насамперед маю велику честь привітати усіх тут присутніх від Голови Проводу ОУН Стефана Романіва та від імені цілого Проводу ОУН.

Так само хочу низько схилити голову перед присутніми тут ветеранами визвольних змагань, тими, хто в підпіллі, в лісах, по кацетах і тут, у вимушеній еміґрації, всі свої сили, свою кров, свою свободу клали на вівтар Української держави. Дуже дякую вам за це, і сьогодні насамперед це є ваше свято, завдяки вам відбуваються відзначення річниці Степана Бандери і в Нью-Йорку, і в Торонто, і в Києві, і у Львові, і в Лондоні, і на моїй рідній Сумщині - скрізь, де є українці, де б‘ється серце українського патріота.

Напевно, абсолютно не доречно витягати тут якийсь реферат і читати вам доповідь про життєвий шлях і чин Степана Бандери чи історію Організації Українських Націоналістів. Більшість із вас провели в цьому чині все своє життя. І сьогодні ми є тут разом, для того, щоб насамперед нам, молодим, дати звіт перед вами за те, як гідно ми продовжуємо вашу справу. Для того, щоб задуматися, чому саме Степан Бандера став символом визвольних змагань? Чому саме Організація Українських Націоналістів, створена аж 80 років тому в далекому Відні, не стала однією з багатьох і багатьох політичних партій і громадських організацій, а стала тією яскровою зіркою, котра вже довший час веде нас до бою за краще майбутнє українського народу? Чому?

Питання дуже важливе. На нього, я думаю, годі дати вичерпну відповідь, але спробую зі своєї точки зору окреслити хоча би головні напрямні.

Тому, бо біля витоків Організації Українських Націоналістів зібралися вихідці з різних куточків України - Дмитро Андрієвський з Полтавщини, Степан Ленкавський з Львівщини, Микола Сціборський з Житомирщини, був навіть делеґат з Кубані Кіндрат Плохий. Їх було 30 чоловік. І Євген Коновалець задав дуже знакове запитання: “Лише від нас, якщо ми мужі, залежить чи цей день увійде в історію як лише дата створення ще однієї з багатьох-багатьох організацій, чи ми будемо творцями історії чи її жертвами?"

Сьогодні, з відстані майже століття, можемо впевнено сказати: "Так! ОУН стала творцем історії, і то завдяки таким, як Євген Коновалець, Степан Ленкавський, Ярослав Стецько, Степан Бандера, і нема їм числа".

ОУН мала і має один секрет, секрет успіху, я з вами ним поділюся - ми тут усі свої - і цю таємницю я вам відкрию. Секрет є дуже простий для сказання, але надзвичайно важкий для виконання, і полягає в тому, що ОУН завжди була в народі, з народом і для народу.

На відміну від багатьох політичних партій і організацій, які міняли ідеологію, програми, свої переконанння залежно від кон‘юнктури, ОУН послідовно, всупереч обставинам, наперекір злій волі чужих сил, твердо йшла своїм шляхом.

Коли, здавалося, зневіра опанувала всім суспільством, коли не було жодного вигляду на постання української держави, ОУН чітко знала, що лише безкомпромісною боротьбою та незламною ідеєю можна перемогти страшного тоталітарного монстра. І це було здійснено.

Лукавить той, хто говорить, що Українська держава здобулася без крові - за її свободу пролили свою кров тисячі і тисячі українських патріотів і серед них наш Провідник Степан Бандера.

Чому саме Степан Бандера став символом? Чому із багатьох інших саме Степана Бандеру визначили українцем номер один під час опитування минулого року? Чому саме Степанові Бандері ставлять пам‘ятники, чому саме про Степана Бандеру пишуть книжки, чому саме про Степана Бандеру знімають фільми, чому до дня народження Степана Бандери була випущена ювілейна монета, чому саме Степана Бандеру вшановують з нагоди його ювілею у всіх куточках України та далеко за її межами?

На це є багато причин. Але, думаю, найголовніша - це те, що Степан Бандера, на відміну від багатьох політиків минулого і сучасного, ніколи не зраджував своїх переконань, ніколи не відмовлявся від своїх ідеалів - і то не перед загрозою втрати депутатського крісла, міністерського портфеля, чи комфортного життя, а перед загрозою втрати власної свободи і власного життя.

Коли під час Варшавського та Львівського процесів зовсім юний, як по сучасним американським міркам - 25 років, Степан Бандера постав перед польським судом, здавалося, ще зовсім юнак. Скажи - "Я помилився, був неправий, погарячкував, мене намовили, я більше не буду", - і поляки б тріумфували. Вони б сказали: “Ось, дивіться, вони відмовляються від своїх переконань". Але Степан Бандера знав, що його чекає - його чекала смертна кара і був смертний вирок - але він встав і сказав: “Я роблю те, що диктував мені обо‘вязок, приналежність до української нації”. І отримав смертний вирок, отримав довічне ув‘язнення.

У 1941 році, 30 червня, коли був проголошений Акт відновлення Української держави, Степан Бандера вдруге постав - вже перед ґестапівцями - і так само міг скапітулювати і відмовитися, але - ні, він сказав, що Акт відновлення Української державности проголосили ми, і ми маємо мандат українського народу, і лише український народ матиме право панувати на українській землі, лише він має право бути власновладцем нашої території. І Степан Бандера отримав Заксенгаузен.

Коли вже минула війна, Степан Бандера дивом вижив, на відміну, фактично, від усієї його родини - батька закатували большевики, братів замордували нацисти... Опинився на Заході...

Ви, напевно, знаєте краще, ніж я, як після тих усіх поневірянь, після підпілля, після заслання, концентраційних таборів, постійно під загрозою смерти, було опинитися на Заході з родиною, з дітьми, з дружиною, без жодної надії перемоги у боротьбі - тому, що Сталін вже окупував пів-Европи, тому, що хлопці по лісах стікають кров‘ю і лиша жменька вцілілих - на еміґрації; тому, що вільний демократичний світ цілується зі Сталіним, а націоналістів вважають колаборантами. Степан Бандера, які і багато хто з вас, міг сказати: “Досить - ми зробили все, що могли, ми жертвували, а зараз ми хочемо жити комфортно, працювати лише на себе і не думати про Україну”. Але ні Степан Бандера, ні ви, не зробили такого вибору. Степан Бандера, коли його обрали головою Проводу ОУН, сказав: “Дякую. Смертний вирок приймаю”.

Знаєте, сьогодні день символічний. 7 листопада для мене є досить незвичним тим, що цього дня я традиційно ганяю комуністичних недобитків по підворітнях, а от сьогодні серед вас вшановую Степана Бандеру. Я думаю, що саме цей символічний день, ця символічна дата показує, хто все ж був правий - Степан Бандера, чи його противники. Історія зробила свій вердикт, і цей вердикт стверджує: Степан Бандера дійсно герой України, його ідеали є сьогодні в серцях мільйонів.

Власне, коли говорити про Степана Бандеру, про ОУН, то ми знаємо, що його ім‘ям названо ціле покоління, власне цілий український народ - і мова в нас бандерівська, і думки в нас бандерівські, і прапор у нас бандерівський, і герб у нас бандерівський. Коли ми говоримо про Бандеру, ми говоримо про бандерівців.

Тож ще одна риса Бандери полягає в тому, що він зумів об‘єднати навколо себе ціле ґроно талановитих, відданих справі людей: Ярослав Стецько, Роман Шухевич, Степан Ленкавський, Василь Кук, Петро Полтава, і не злічити їм числа. Десятки тисяч відомих лише Господу - тих, кого називали бандерівцями. Це яскраві особистості. Ви знаєте, що робиться сьогодні в сучасній Україні - як партії розколюються, як сваряться наші лідери, так Степан Бандера міг би їх об‘єднати якнайкраще.

Хто такі бандерівці? Можна написати багато томів, можна сказати загальні фрази; я назву тільки кілька прикладів. В 1939-му році, коли постала Карпатська Україна, ювілей якої ми також сьогодні відзначаємо, нацистський консул сказав начальнику штабу "Карпатської Січі" Михайлові Колодзінському, полковнику "Гузару", члену ОУН: “Ми вимагаємо капітулювати без спротиву, ви не маєте жодних шансів, Гітлер віддав Закарпаття фашистській Угорщині”. Колодзінський відповів: “У словнику українського націоналіста немає відповідного терміну для означення слова “капітуляція". Так, сильніший ворог може нас перемогти в бою, але ніколи не зможе поставити нас на коліна”. Була боротьба, була битва. Загинув Колодзінський, загинув Гузар, але сталася легенда Красного Поля під Хустом. І поруч з такими назвами як Крути, Конотоп, Базар, є Красне Поле.

Коли ґестапівці схопили Івана Климова “Легенду”, він сказав їм лише одне речення: “Я член ОУН, називаюся Іван Климів “Легенда”. Більше нічого вам не скажу”. І загинув у боротьбі...

Коли сестер Степана Бандери - Оксану і Володимиру - большевики схопили і ув‘язнили лише за те, що вони його сестри, то вимагали від них лише одного - публічно відректися від ідей свого брата. І обіцяли їм свободу, комфортне життя, житло і таке інше. П‘ятдесят років тюрем і заслання - і вони від ідей свого брата не відмовилися. Більше того, коли вже стала Україна незалежною, коли вони нарешті повернулися на батьківщину, в Стрию до сестри Степана Бандери, Оксани, прийшли державні чиновники і сказали :”Пані Оксано, ви реабілітовані, вас ув‘язнили нізащо, ви маєте отримати компенсацію від Української держави”. Сестра Оксана відповіла: “Я знаю в якому стані є Українська держава сьогодні - це молода держава, вона потребує допомоги, і ця держава анічим не завинила ні переді мною, ні перед нашою родиною. Я не візьму від неї ані копійки”.
От хто такі бандерівці. Це є приклад і зразок.

Коли часто питають, що треба для того, щоб Україна стала кращою, щоб українцям стало краще, я відповідаю: ”Треба, щоб українці стали кращими, активнішими, солідарнішими, ґоноровішими, і тоді Україна стане кращою, і тоді українцям стане краще. Бандерівці - це зразок того, до чого треба тягнутися, до чого треба стриміти. І сьогодні моє молоде покоління, сьогодні тут є сумівці - це є наша надія і в діаспорі, і в Україні, тому що саме молодь - це є не лише наше майбутнє, але вже наше сучасне.

Я хочу тут згадати слова, бо вони є дуже актуальні, одного з повстанців, Юрія Горліса-Горського, котрий у своєму романі “Холодний Яр” сказав: “Коли я впаду від ворожої кулі, мою кров вип‘є земля, з неї виросте трава, щоб нагодувати коня тому, хто займе моє місце”. І цей метафоричний кінь ніколи не залишався без вершника. Я свято вірю, що сьогодні і в Україні, і тут народжуються, виховуються нові Бандери, Шухевичі, Коновальці, Донцови. І я свято вірю, що збудуться, і вже збуваються слова мого славного земляка Леоніда Полтави, котрий сказав:

“Хай клятва мільйонів гримить до небес,
Мазепі, Петлюрі, Бандері,
Ваш дух у мільйонах навіки воскрес,
Ваш дух перед нами як сяючий хрест,
Як символ нової, державної ери”.

Так буде!
Слава Україні! - Героям слава!

Опісля ведучий подякував промовцеві за цікаву та змістовну доповідь і попросив його передати вітання і побажання великих успіхів новообраному голові Проводу ОУН Стефану Романіву і всім подругам і друзям, котрі з ним співпрацюють.

Завершуючи першу частину святкувань, Богдан Гаргай анонсував фільм "Степан Бандера. Ціна свободи”, який був показаний у другій частині вечора. Цей фільм виданий при фінансуванні західних осередків БЮТ і містить, на превелий жаль, низку некоректних, контроверсійних і навмисно перекручених моментів. Гаргай повідомив, що в залі присутні декілька осіб, а саме історик Віктор Рог, редактор “Гомону України” Олег Романишин та Аскольд Лозинський, котрі є обізнаними в ньюансах цього фільму і тому можуть більш об‘єктивно відповісти на можливі питання пов‘язаними з ним.

Розповідаючи про фільм, Віктор Рог розповів, що фільм був знятий в минулому році (режисери Сергій Сотниченко, Тарас Ткаченко і Олена Ножечкіна) за фінансування західно-українських організацій Блоку Ю.Тимошенко. В цьому фільмі представлені точки зору багатьох істориків як з України, так і з Польщі, Росії та Америки. Є точки зору сучасників Степана Бандери, зокрема там має слово Юрій Шухевич, Євген Стахів, зв‘язкова Романа Шухевича Ірина Козак.

Серед основних недоліків фільму слід відмітити відсутність перекладу з російської мови. Там є кінодокументалістика російською мовою, там висловлюється російською мовою історик Логун, і для багатьох, зокрема в діяспорі, ця частина є незрозумілою. Крім того кінодокументалістика подається дуже часто не до місця, часом створюючи аж знущальницько-блюзнірське враження.

Крім того у фільмі є декілька абсолютно безпідставних тверджень. Один з учасників того фільму Ярослав Грицак стверджує, що нібито ОУН мала вплив і популярність лише на заході України, що ніби це є західно-українське явище.

Коментуючи твердження цього горе-історика, Віктор Рог заявив: "Цілком арґументовано і відповідально хочу це спростувати. Серед творців ідеології і самої організації ОУН було дуже багато вихідців зі східно-українських земель. Це і мій земляк із Глухова Євген Онацький, це згадуваний мною Дмитро Андрієвський з Полтави, це Юрій Артюшенко, це і відомий ідеолог Юрій Липа з Одеси, Дмитро Донцов із Запоріжжя і дуже-дуже багато інших. ОУН була поширена на всій території України... А те, що не був поширений такий масовий рух УПА, сталось тому, бо, як дуже влучно сказав полковник Василь Кук, там найбільший ліс - це кукурудза, і в степах дуже тяжко було творити Українську Повстанську Армію, але підпілля було абсолютно скрізь".

Віктор Рог піддав нищівній критиці і висловлювання Євгена Стахова і того самого Ярослава Грицака, що нібито ОУН не розуміли на Сході України, вказавши, що все було навпаки - ОУН дуже добре розуміли і підтримували. "Хай мені скаже Грицак або Стахів, якщо не розуміли ОУН і не підтримували, то хай назвуть іншу організацію, яку розуміли і підтримували. Де були інші балакуни? Їх там не було і близько", - резонно вказав він і підкреслив, що підпілля ОУН було в кожній області. Для ілюстрації Віктор Рог привів декілька прикладів, зокрема, як на його рідній Сумщині в роки війни існувала ОУН, весь провід якої був згодом повністю знищений ґестапівцями - фашисти їх кинули в льох, залили якоюсь запалювальною сумішшю і заживо спалили. "В Полтаві нацистами були знищені оунівці, в Чернігові, Херсоні, Одесі, і так по цілій Україні. Це розбиває міт про співпрацю з нацистами, це розбиває міт про локальність українського націоналізму", - наголосив редактор "Шляху Перемоги".

І вже цілком абсурдним назвав він твердження Євгена Стахова, що нібито ОУН хотіла будувати тоталітарну державу: "Не знаю, чи це вік робить своє, чи це якась інша кон‘юктура, але як можна будувати тоталітарну державу під гаслом “Свобода народам, свобода людині!”, під тим гаслом, яке підняли саме члени ОУН, саме бандерівці - в той час, коли панувала тоталітарна система Сталіна і Гітлера?"

Брехливими і блюзнірськими є представлені у фільмі порівняння Ярослава Грицака, коли він ставить біографію Бандери в один ряд з біографіями Гітлера, Сталіна чи Франко. Це абсолютний абсурд, оскільки на відміну від вищезгаданих тиранів, Степан Бандера ніколи не поневолював і не закликав поневолювати інші народи, ніколи не оголошував якихось расистських доктрин, але завжди знав, що треба боротися за свободу народів і людини спільним фронтом поневолених народів. "А якщо порівнювати біографію Степана Бандери з кимось, то це, я думаю, біографії Ґарібальді, Хосе Марті, Христо Ботєва, Патрика Пірса, тих героїв, вождів народів, котрі боролись за свою свободу і незалежність", - вказав Віктор Рог.

український погляд

Думки читачів

Ім’я*

Текст*

Введіть код, що на зображенні*