Був чоловік у країні Уц, на ім'я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав. (Старий Заповіт, Книга Йова 1,1).

Перший тур закінчився. Громадяни зробили свій вибір, фаворити їхньої волі відомі.

Аналізувати циніків Противсіха і Пабата, фантомів Супрун і Рябоконя, ексцентриків Бродського, Богословську і Ратушняка, політичних пенсіонерів Мороза і Симоненка - нецікаво. Вони - паразити виборчого процесу, присутні в ньому з ностільгічних чи комерційних мотивів.

Інші гравці - реальні люди, за котрими існують структури, кошти, ідеї чи специфічні стилі риторики, і - "маленькі" українці, котрі за них проголосували. У цій статті - аналіз їхніх кампаній з гуманітарного ракурсу і трохи особистих емоцій.

Загальний фон кампанії

І сказав Господь до сатани: Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без приводу його зруйнувати... І відповів сатана Господеві й сказав: Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою. Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм? (Старий Заповіт, Книга Йова 2, 3-5)

Плюралізм тотально контрольованих медіа забезпечується лише участю їх власників в конкуруючих політичних командах, а поодинокі безсторонні ЗМІ залишилися лише в інтернеті. Журналісти покидають професію або ховаються в політично нейтральних темах.

Огидна практика "технічних кандидатів"; кооптовані на базі персонального фаворитизму державні органи - ЦВК, Верховний і Конституційний суди; судові війни, які тільки починають розгортатися - системні ознаки цих виборів. Дрібнуватий місцевий адмінресурс і масоване використання грошей і можливостей держави свідчить про те, що нижня ланка примусу зруйнована, але верхня діє злагоджено - як і подобає державній машині, котру використовують в приватних цілях.

Вбитий виборчим заробітчанством моральний дух місцевого активу; непрозоро фінансована компанія; уникання пожертв звичайних громадян і волонтерської участі (за кошти доведеться відповісти, а волонтери вимогливі до своїх лідерів) - специфіка діяльності гравців вищої політичної ліги (окремі винятки лише підтверджують правило). Торгівля членами комісій і голосами виборців засвідчила нову тенденцію: після епохи рабства-2004, котре базувалося на грубому примусі, починається епоха громадянської проституції.

Національний табір: війна на знищення

І почули троє приятелів Йовових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприходили кожен з місця свого: теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар. І вмовилися вони прийти разом, щоб похитати головою над ним та потішити його. І звели вони здалека очі свої, і не пізнали його... (Йова 2, 11-12)

Три "гетьмани національного фронту" - Ющенко, Костенко і Тягнибок - програли кампанію. Боротьба між собою і з конкурентом по електоральному полю Тимошенко так захопила їх, що стала ледь не вістрям кампанії (особливо це стосується Ющенка). Завдяки цим політикам національна демократія знову стає опозиційною, а не державною, ідеєю; національні питання знову зведуться до регіональної і партійної політики.

Нацдеми пожинають плоди своєї 5-річної присутності при владі чи біля влади. Адже не секрет, що саме представники "Нашої України" мали і все ще мають реальну владу на місцях - і люди бачать наслідки такої влади. Не було критичного звіту за вже зроблене. Не було запропоновано нових ідей і нових команд, подальшої перспективи. Певною мірою наростив свою популярність тільки Тягнибок, котрий поєднує націонал-демократичну риторику з націонал-люмпенськими підходами, котрі хибують на агресію. Саме таким - в межах тривідсоткового радикального гетто - хотіли б бачити український національний рух його опоненти.

Старі нацдемівські партії - НРУ, УРП, КУН, а великою мірою й УНП - фантоми, неіснуючі структури, що просто паразитують на національній ідеї, їхні "полковники" і "сотники" - давно на підтанцьовках в чужих проектах. "Наша Україна", єдина реальна всеукраїнська структура з армією депутатів в місцевих радах, мерів і фракцією у Верховній Раді, перебуває в стані напіврозпаду, і, вірогідно, може служити лише гумусом для майбутніх проектів. Її громіздкий апарат, спаралізований невиплатою зарплат, уже давно живе паралельним життям, виживаючи, а не виконуючи свою функцію.

Старий політикум цього флангу явно потребує оновлення. Та чи можна залити молоде вино в старі міхи?

Нові політики: конкурс на кращого "ніякого".

І заговорив шух'янин Білдад та й сказав: Як довго ви будете пастками класти слова? Подумаймо, а потім поговоримо! Чому пораховані ми, як худоба? Чому в ваших очах ми безумні? (Йова 18, 1-3)

Для мене лакмусом на "ніякість" "нових" політиків була російсько-грузинська війна як загроза нашій національній безпеці. Саме ця війна показала, як поставляться люди з українського політикуму до аналогічних викликів для України.

Тигипко виграв нішу "нового", "технократичного" політика, посівши третє місце і взявши досить рівномірний результат по всій Україні. Втім, він жодним словом не обмовився про свої активності в штабі Януковича в 2004-му, коли об нас, громадян, витирали ноги кучмісти. У своїй програмі він не торкався ні національних, ні демократичних питань, ховаючи свою справжню позицію за обтічними формулюваннями "сильної України". Його результат - це очікування тих виборців, котрі ще не мають чітких переконань, але кому вже надоїли старі важковаговики.

Яценюк фінішував другим у конкурсі на "нового". Він максимально цурається спадку Революції, всіляко підкреслюючи свою непричетність до неї, втікає від питань національної історії і ідентичності. З Тігіпком його відрізняють колір білбордів і наявність власних сотень мільйонів доларів. Втім, навіть абсолютно провалена кампанія, розгін адекватних кадрів з власних штабів і повна втрата галицького електорату, де він певний час домінував, не помножила його на ноль, що свідчить: запит на національного модерніста є.

Гриценко відрізняється від інших "ніяких" тим, що спробував підняти тему демократичного громадянського протесту і покласти її в основу своєї кампанії. Втім, в питаннях історичної пам"яті і національної ідентичності він рівно настільки ж "ніякий", як і його конкуренти за статус "нового". Литвин - еталонний "ніякий", але він програє своїм конкурентам за критерієм "новизни", і балансує на межі політичної пенсії.

Всіх цих кандидатів об"єднує одне: вони зацікавлені в тому, щоб Україна була ніякою і не могла чітко сформулювати, яку політику вона хоче. Тоді вони зможуть використовувати зміст лише як фантик, приманку, ФОРМУ.

Переможці: тріумф безнаціонального.

І Йов заговорив та й сказав: Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!... Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!... (Йова 3, 2-5)

Найталановитішим "ніяким" політиком України є не Тигипко, а Юлія Тимошенко. Ніщо не завадило її фракції подати законопроект про статус учасників УПА, а трошки раніше проголосувати за святкування 90-річчя комсомолу. Вона пожинає плоди своєї непослідовної політики - загравання з Кремлем, задирання ціни на газ, голосування за двомовний закон про держслужбу, піару на грипі, якшання з ПР у вересні 2008-го. Вона пожинає плоди дій своєї різношесної "каманди" - мисливців на людей, учасників педофільського скандалу, земельних баронів. І тільки секонд-хенд "голосуй или проиграешь" а ля Єльцин-1996 дає їй якісь шанси.

Янукович і його супутники - послідовний антиукраїнець Табачник, совєтофіли Клюєв, Колесников і Азаров - показали приклад того, як особисті конфлікти можна відкладати задля перемоги (інше питання - якою ціною). Послідовно проводячи час за спостеріганням гризні в "помаранчевому" таборі, вони на контрасті взяли своє і впевнено прямують до перемоги.

Від Януковича я очікую неорадянщини, від Тимошенко - неокучмізму. І одне і друге буде абсурдним і неуспішним. Для мене вибори уже закінчилися, і вибирати між двома промосковськими кандидатами особисто я не буду. Мені, як і багатьом моїм друзям, чужа ця війна двох олігархічних сил.

Що далі?

І відповів Господь Йову із бурі й сказав: Підпережи но ти стегна свої, як мужчина: Я буду питати тебе, ти ж пояснюй Мені! Чи ти хочеш порушити право Моє, винуватити Мене, щоб оправданим бути? (Йова 40, 6-8)

І знову вкотре постає питання: хто замість них?

Є певний запас міцності - тому людям зі схожими цінностями треба шукати один одного і народжувати спільноти довіри і дії.

Теза "політика - брудна справа" є політтехнологією брудних політиків. Україна потребує людей, які своєю професією виберуть політику, людей, котрі справою докажуть, що варті людської довіри. І саме місцева політика, де найбільш реально видно результати, здатна народити таких людей.

Місцеві вибори є шансом сформувати місцеві блоки, добиватися влади на місцях. Це не потребує великих грошей, натомість - великої праці з людьми. Далі - творіння нових партій. Без партій не буде демократії, без демократії не буде української влади, без легітимної влади не буде України.

Майдан - це генеральна репетиція Нормальної України. Ми побачили, скільки нас є, і що ми можемо зробити, коли ми разом. То ж - "по вірі вашій нехай буде нам".

Остап Кривдик, Українська правда

Думки читачів

Ім’я*

Текст*

Введіть код, що на зображенні*